З'явившись на світ, дитина потребує постійної турботи дорослих. Це і вигодовування, і опіка, і догляд за нею . Без них неможливий не тільки психологічний розвиток, але й саме виживання новонародженого, оскільки дитині потрібна інша людина, а не просто можливість задоволення своїх фізіологічних потреб. Інша справа, що у взаємовідносинах «дитина-дорослий» дитина більш імпульсивна і реактивна, а дорослий  свідомо підстроюється під її потреби і вимоги. Але це не означає, що сам він не пред'являє певних вимог до малюка і не справляє на нього специфічного впливу.

          Таким чином, дитина з'являється на світ, вже будучи істотою соціальною.

         При цьому під соціальним ми розуміємо здатність індивіда вступати у взаємодію з іншими людьми, чинити на них вплив, а також змінювати себе і свою поведінку у відповідь на їх дії в напрямку, що відповідає їх очікуванням, тобто виявляти якість соціальної адаптивності.

          В ході соціального розвитку людина проходить певні періоди адаптації на різних етапах свого життя та взаємодії з суспільством.

          Це і народження дитини, виховання в сім`ї , дитячому садку, школі. І кожен раз дитина потрапляє в норми співжиття в новому середовищі, у взаємодію з різними  людьми (дорослими та дітьми), засвоює правила співжиття, співіснування, поведінки в суспільстві, колективі, групі, сім`ї, а також, в  гармонії з собою.

             Громадсько-соціальне становлення і розвиток особистості прийнято називати – соціалізацією.

             Традиційно вважається, що основною складовою і механізмом процесу соціалізації є адаптація, під впливом якої людина набуває рис соціальності, стає повноправним членом суспільства. 

  Тому питання адаптації учнів у соціумі, як важливої  передумови підготовки їх до життя,  вважаю актуальним на сьогодні.

              Що ж таке адаптація?

            Адаптація   - це пристосування   організму до нових, змінених умов існування .

   Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм—середовище виникають значні зміни, які забезпечують формування нового стану, з досягненням максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

 У шкільному середовищі існує таке поняття, як шкільна адаптація. Цей термін став використовуватись для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі:  ускладнення в навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватна поведінка.

            У процесі адаптації дитини до шкільного життя, однією з найважливіших проблем у сучасній школі є

демократизація відносин між вчителями і учнями.

 Саме ці стосунки визначають, чи можливо створити сприятливу, як для учнів, так і для вчителів атмосферу в школі. Адже це дуже важливо для того, щоб виконувати ті завдання, які стоять перед сучасною школою. Навіть той факт, що у тій школі, де панує доброзичлива атмосфера учні набагато швидше оволодівають знаннями і вміннями вартий того, щоб змінити відносини між педагогами і школярами на краще.

              Факти шкільного життя у багатьох закладах освіти свідчать, провідною діючою особою залишається вчитель, а учень є лише виконавцем його волі, часто не маючи права на самостійну ініціативу. А це шкодить не тільки становленню ЛЮДИНИ, а й дуже часто є причиною поганого навчання учнів, виникненню проблеми непорозуміння між вчителями та учнями, конфліктної ситуації.

              Що таке порозуміння? Чому виникають непорозуміння? З цими питаннями ми  спробуємо сьогодні розібратися. Адже, тема сьогоднішнього нашого семінару «Роль психолога у налагодженні порозумінь між учнями та вчителями».     

        У «тлумачному словнику » порозуміння – це здатність зрозуміти, усвідомити  зміст чогось. Непорозуміння – це зіткнення інтересів.

Ситуація непорозуміння може виникати як засіб врегулювання міжособистісних стосунків.

Такі ситуації не завжди відіграють негативну роль. Часто вони зумовлюють пошук правильних рішень у взаємовідносинах.

Непорозуміння або конфлікти поділяються на:

прості та складні.

Прості вирішуються вчителем без протидії учнів ( зупинення бійки , сварки  між учнями ).

    Іноді зустрічаються в психологічній практиці складні  взаємовідносини між педагогами і учнями. І це не проблема сьогодення. Вона завжди існувала.

 На сьогодні у цій сфері помітні позитивні зміни, пов'язані з прилученням України до загальнодемократичних цінностей, що знаходять своє відбиття і в українських загальноосвітніх закладах. Взаємини між головними учасниками навчального процесу стають відкритішими. Учні вже не відносяться до вчителів з пересторогою, як це було ще 10 - 20 років тому, а вступають у діалог, стають його молодшими партнерами у навчальному процесі. Вчитель стає "першим серед рівних». До думки учня все частіше прислуховуються вчителі. Все це вплив демократичних тенденцій у нашій освіті.

  Але, водночас, цей процес не набув широкого розголосу. Учні і вчителі йдуть назустріч один одному ще дуже повільними кроками. Стиль взаємин потребує значних змін, які можна і потрібно прискорити готовністю, як учнів, так і їх наставників, до змін форми і змісту їх стосунків.

     За даними статистики більшість вчителів шкіл  схильні до авторитарного стилю роботи у класі і  менша частина до демократичного.  Зрозуміло, що майже ніхто з учнів не буде радитись з авторитарним вчителем , щодо своїх проблем і такий вчитель аж ніяк не сприяє поліпшенню відносин з учнями. Тому не дивно, що третина учнів навчальних закладів відчувають дискомфорт і не тільки у відносинах з вчителями.

    Останнім часом гостро постала проблема зростання конфліктності серед педагогів та учнів загальноосвітніх  шкіл ,спричинена умовами нашого сьогодення.

   Конфлікти супроводжують нас у всіх галузях життя. І школа — не виняток. Конфлікти тут виникають між різними групами: «учень — вчитель», «вчитель — вчитель», «учень — учень»; «учитель — адміністрація»; «учитель — батьки»

 Сьогодні розглянемо лише ті конфлікти, що виникають під час взаємодії учня і вчителя, тому що вони найчастіші зустрічаються в педагогічній діяльності.

Деякі причини цих конфліктів:

1) Недостатнє розуміння навчального матеріалу внаслідок поганого пояснення вчителя .

2)   Важливе не механічне завчання теми, а її розуміння.

3) Нездатність або небажання вчителя пояснити матеріал знижує результативність навчальної діяльності школяра.  

4) Невмотивованість оцінювання навчальної діяльності.

  позбавляє бажання вчити даний предмет, змушує сумніватись у своїх  можливостях.

5) Некоректне, неповажне ставлення до учнів. Це проблема, пов'язана з культурою спілкування .  

6) Невмотивовано завищена вимогливість учителя, яка викликає протест, а іноді й зворотну реакцію в  учня.

7) Невідповідність прав і обов'язків учня.  

• конфліктну ситуацію викликає учень, що прагне розширити свої права, але при цьому мати якнайменше обов'язків.  

• ситуацію створюють дорослі, позбавляючи учня його прав і розширюючи коло обов'язків.  

8) Неритмічність роботи.   

9) Низький рівень дисципліни.

  Розглянуті нами причини конфліктних ситуацій частіше є типовими для школи. Але ці проблеми досить легко вирішуються. Головне, щоб учитель був психологічно готовий до їх усунення, прагнув цього і не боявся труднощів та змін.

  Зближенню позиції «вчитель – учень», взаєморозумінню між ними допоможуть деякі прийоми, що не усі використовуються вчителями. Ось деякі з них:

·       Постарайтеся називати учня по імені, навіть тоді, коли ви сердиті на нього, це  об'єднує з учнем

·       Невербальні засоби спілкування й уміння слухати. У спілкуванні вчителя з учнями велике эначення має не тільки зміст мови, але і міміка, тон, інтонації мови.

·       Учителю також треба вміти слухати учня і почути його.  учителям часто ніколи вислухати учня, коли в нього є потреба поговорити, а коли вчителю треба щось довідатися, учень уже втратив інтерес до розмови.

·       Не дорікайте дитині його близькими! Ніколи не слід дорікати учня, особливо підлітка, за неблагополуччя в родині.

  Моя робота психолога у школі спрямована на створення комфортних умов співпраці психолога-учня-учителя.

    З метою сприяння формуванню в учнів адаптації в школі, як одного з елементів соціуму, працюю в таких напрямках діяльності:

-Психологічна профілактика - яка дає можливість попередити виникнення явищ дезадаптації учнів в освітніх установах,   розробки конкретних рекомендацій педагогічним працівникам, батькам   з надання   допомоги в питаннях виховання, навчання і розвитку.

    -Психологічна діагностика - поглиблене психолого-педагогічне вивчення учнів, протягом усього періоду навчання, визначення індивідуальних особливостей і схильностей особистості,

її потенційних можливостей у процесі навчання і виховання,

 у професійному самовизначенні, а також виявлення причин і механізмів порушень у навчанні, розвитку, соціальної адаптації;

      Основні методи, які  використовую  для діагностики певних показників соціально-психологічного клімату:

    -Метод  спрямований па отримання інформації про «зовнішні» показники  соціально-психологічного клімату в колективі:

·       спостереження (відвідування уроків )

- Методи,  які забезпечують отримання  інформації про «внутрішні» показники клімату в колективі: 

·       анкетування (для вивчення соціально-психологічного клімату в колективі);

·       соціометрію(міжособистісні  взаємодії в колективі)

·       конфліктність в колективі ;

·       тривожність ситуативна та особистісна.  

  На основі діагностичних матеріалів проводиться корекційна робота. Це активний вплив на процес формування особистості , який здійснюється на основі спільної діяльності педагогів – психолога. Ця робота включає в себе:

 -елементи ігрових вправ, малюнкові методи ( в залежності від віку дитини).

Проведення просвітницьких заходів ;

-консіліуми ( колективне обговорення і вирішення проблемної адаптації)

-тренінги (з учнями та педагогами)

-Консультативна діяльність –полягає у наданні допомоги учням, вихованцям, їх батькам , педагогічним працівникам в питаннях розвитку, виховання і навчання.

Це і надання  допомоги підліткам і старшокласникам, які  зазнають труднощів у спілкуванні з вчителями, або відчувають психологічний дискомфорт.

 Метою діяльності практичного психолога є не тільки психологічний супровід дитини, а й просвітницька робота з педагогічним колективом.

  Окрім особистої бесіди з  психологом можу запропонувати вчителю спеціальну літературу, яка допоможе самостійно проаналізувати складні життєві ситуації,  знайти найоптимальніші способи зняття емоційного напруження в період роботи.  

Найефективнішими формами роботи психолога з учителями є індивідуальні консультації (у разі запиту з боку самого педагога), психолого-педагогічні консиліуми  та тренінги.

   Психологічний комфорт у процесі навчальної діяльності залежить від того, як складаються відносини  між педагогами і учнями , учними між собою педагогом і батьками.

  Безперечно, без гуманізації взаємин між вчителями та учнями неможливо сформувати позитивний психологічний клімат.

«  Тільки глибоко людяні , гуманні стосунки між педагогом та учнями – першооснова взаєморозуміння, позитивного самопочуття, найповнішого розкриття можливостей кожної дитини».